Расплавились свечи каштанов,
и капли цветочного воска стекают слезами прощанья в горячие реки асфальта,–
картина весны уходящей…
Так юность, прощаясь, уходит,
оставив нам зрелости годы и жаркого лета объятья. Весна возвратится, конечно,
но юность уже не вернется...
Об этом ли плачут каштаны,
роняя медовые слезы в горячие реки асфальта? Боясь расплескать миро жизни,
иду по весне осторожно, навстречу звенящему лету…
Прочитано 10966 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 4,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Християни і безбожне весілля - Лілія Мандзюк Вірш написаний під враженнями від випадково почутої розмови в автобусі. Двоє знайомих між собою, але з різних місцевостей говорили про весілля, яке наближалося. Один з них сказав, що в однієї з сторін чимало “віруючої” родини, але вони на такі весілля не ходять. “Як не ходять? “Штунди” з нашого села ще й як люблять по наших весіллях ходити!” - здивовано і зневажливо сказала друга людина...
